Символічна преференція

З 1 квітня нинішнього року до 31 грудня 2014 року операції з реалізації імпортного газу промспоживачам можуть бути звільнені від сплати податку на додану вартість (ПДВ). Законопроект "Про внесення змін до підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України (щодо тимчасового запровадження нульової ставки на природний газ)", автором якого є депутат Партії регіонів Євген Сігал, був зареєстрований в січні.

Пільга поширюється лише на операції по самій продажу газу, тобто ПДВ не будуть стягувати з його вихідної ціни, встановлюваної Національною комісією регулювання енергетики, виходячи з його вартості на кордоні з Росією. Відповідно ця пільга не буде охоплювати операції з надання таких послуг, як закачка газу і зберігання, а також його транспортування та постачання споживачеві, які входять в кінцеву ціну.

Як зазначено в пояснювальній записці до законопроекту, метою його прийняття є захист вітчизняного виробника та створення умов для виробництва конкурентоспроможної продукції шляхом оптимізації вартості імпортного газу для певних категорій його кінцевих споживачів на внутрішньому ринку.

Експерти, констатуючи факт економії в результаті реалізації даної ініціативи, висловлюють сумніви з приводу її ефективності в цілому.

Нестримна ескалація

Нагадаємо, що питання про те, чи здатні українські металурги і хіміки зберегти рентабельність виробництва при зростаючої вартості природного газу, виник у 2006 році. Тоді ціна на цей вид палива на кордоні України з Росією зросла більш ніж на 50% - з 60 до 95 доларів за 1 тис. кубометрів. Протягом наступних п'яти років вона продовжувала пропорційно підвищуватися: у 2007 році - на 36,8%, до 130 доларів, в 2008 році - на 38,1%, до 179,5, у 2009 році - на 40%, до 260, у 2010 році - більш ніж на 10%, до 290.

У той же час почав збільшуватися і розмір додаткових платежів. Так, у 2005 році за рішенням уряду в кінцеву ціну газу, реалізованого промспоживачам, була включена так звана цільова надбавка. У 2006 році Кабмін прийняв постанову, згідно з яким оплата витрат на закачування газу в сховища і на її зберігання було покладено на споживачів. І поряд з ціною послуг з транспортування та постачання газу, аж до другого півріччя 2008 року розміри цих платежів постійно зростали.

У 2006 році кінцева ціна газу для промспоживачів становила 110 доларів, де частка всіх додаткових платежів не перевищувала 16% початкової. У 2007 році вона зросла до 210 доларів, а частка додаткових платежів досягла 30%. І нарешті, тільки за перше півріччя 2008 року вона досягла 305 доларів, а частка додаткових платежів - 70%. Тобто, при зростанні вихідної ціни газу щорічно в середньому на 35%, або приблизно в два рази за два роки, частка додаткових платежів щорічно збільшувалася вдвічі, внаслідок чого кінцева ціна газу за той же період зросла приблизно в три рази.

З початком глобальної кризи в 2008 році ситуація дещо змінилася. Вихідна ціна імпортного газу продовжувала зростати тими ж темпами, а зростання додаткових платежів був, як мінімум, призупинено. До 2011 року ціна газу на кордоні України з Росією досягла 410 доларів за 1 тис. кубометрів і з тих пір залишається приблизно на цьому рівні. Так, у першому кварталі 2012 року вона збільшилася лише до 416 доларів, у другому - до 425, у третьому - до 426 і в четвертому - до 430.

При цьому до кінця 2011 року ціна газу для промспоживачів без урахування ПДВ і всіх інших платежів досягла 3,382 тис. гривень за 1 тис. кубометрів. А з січня 2012 року вона була підвищена на 3,8% - до 3,509 тис. гривень і до цих пір залишається незмінною. Що ж до кінцевої ціни, то вона, за різними оцінками, становить не менше 4,7 тис. гривень. Тобто, зараз частка додаткових платежів, покладених на промспоживачів, коливається на рівні 35% вихідної ціни. А тому - виключення з цієї суми 701,8 гривень, або 20% ПДВ, яке спричинило б за собою здешевлення газу приблизно до 4 тис. гривень за 1 тис. кубометрів, як здається на перший погляд, дало б відчутний ефект.

Марні хитрощі

Слід зазначити, що в період з 2006 по 2011 рік, коли в результаті щорічного підвищення ціни газу в середньому на 35% його вартість збільшилася в сім разів, уряд неодноразово поверталося до теми здешевлення газу для промспоживачів за рахунок зниження додаткових платежів або так званої української складової . Однак на ділі результат виявлявся прямо протилежним.

У кінцевому рахунку до реальних кроків у цьому напрямку влада підштовхнув глобальна криза. Так, першим з них стало укладення Меморандуму, який діяв у період з листопада 2008 по липень 2010 року. "Звичайно, це дозволило металургам знизити собівартість власної продукції, однак не більше ніж на 2-3%. Тобто, роль зниження ціни газу у підвищенні конкурентоспроможності української сталі на зовнішніх ринках не була і не могла бути вирішальною ", - констатує керівник проектів АК Kreston GCG Олександр Куксін.

Ще одним кроком подібного роду став все той же режим звільнення операцій з продажу імпортного природного газу від сплати ПДВ, вже діяв у період з 1 липня 2011 по 24 травня 2012 року. "І це також було, безумовно, дуже вигідно для споживачів. Проте в цілому, економічна ефективність подібних преференцій досить сумнівна ", - зазначає експерт.

Перш за все тому, що частка газу в собівартості виробництва однієї тонни сталі взагалі дуже невисока. "Так, у 2009 році вона в середньому становила майже 9%, - розповідає аналітик ІК Eavex Capital Іван Дзвінка. - У 2010 році, внаслідок більш високого темпу зростання цін на ЗРС, вугілля і кокс, цей показник знизився до 6-6,5%, в 2011 році він збільшився до 7%, а в 2012, в результаті зниження темпу зростання цін на металургійну сировину, він знову досяг 9% ".

"Дійсно, традиційно в Україні частка газу в собівартості виробництва тонни сталі становила в середньому 9-10%, - продовжує Куксін, - проте в даний час, у зв'язку з різким подорожчанням енергоресурсів, цей показник досягає 12-14%. При цьому, якщо в розвинених країнах частка витрат на паливо та електроенергію в собівартості металургійного виробництва не перевищує 35-40%, то в Україні він становить 40-50% ". Це означає, що одними лише преференціями досягти необхідного підвищення конкурентоспроможності української металопродукції не вдасться.

Але поки зусилля влади зосереджені саме в цьому напрямку. Нагадаємо, що наприкінці лютого за розпорядженням Президента Віктора Януковича було створено робочу групу, якій було доручено підготувати пропозиції щодо поліпшення ситуації в гірничо-металургійному комплексі (ГМК). У першу чергу вони стосуватимуться оптимізації тарифів на продукцію та послуги природних монополій (газ, електроенергія, залізничні перевезення).

Швидше за все, законопроект про нульову ставку ПДВ при продажу газу буде прийнятий в самий найближчий час, проте про більш глибокі заходи мова не йде. "До тих пір, поки металургію розглядають в якості локомотива економіки, надання цієї галузі всіляких преференцій здається необхідним і виправданим, - зазначає Куксін. - Однак в останні роки експерти все частіше ставлять під сумнів той факт, що вона може і повинна грати цю роль ". Очевидно, що реформи в ГМК повинні здійснюватися в контексті більш глибоких реформ всієї української економіки.